Місцеві «феодали» під час війни: як деспотія влади руйнує довіру в громадах.
Проблема зловживання владою на місцях в Україні не нова, але в умовах повномасштабної #війни вона набула особливо гострого, подразнюючого характеру. Коли країна бореться за своє існування, а мільйони громадян віддають останні сили і кошти на підтримку #фронту та постраждалих, #місцеві #чиновники, очолювані мерами або сільськими головами, нерідко перетворюють свої повноваження на інструмент особистого збагачення та встановлення власної «міні-диктатури».
Захоплення влади та формування «кланів». Це класична модель деформації місцевого самоврядування, коли виборний голова Сергій #Надал та його найближче оточення (так звана «команда») фактично монополізують усі важелі впливу в місті #Тернополі. Йдеться не лише про формальні посади у міській раді, а й про контроль над #комунальними підприємствами, #земельними ресурсами, #дозвільною системою та, що особливо цинічно, взаємодією з #правоохоронними органами.
Формується замкнене коло, де вигоди розподіляються за принципом лояльності та родинних зв’язків.
#Земля та #будівництво: Найкращі ділянки, дозволи на вигідне будівництво, зміна цільового призначення #землі – усе це йде «своїм»: родичам, друзям, бізнес-партнерам.
#Державні #закупівлі та #тендери: Місцеві комунальні підприємства чи відділи закупівель створюють умови, за яких перемогу в тендерах на #ремонт #доріг, закупівлю обладнання чи будь-які інші послуги гарантовано отримують підконтрольні фірми.
«Імунітет» від закону: Налагодження неформальних зв’язків із представниками #поліції, #СБУ, #прокуратури та #судів створює для «місцевого клану» відчуття повної безкарності, адже будь-які спроби оскарження чи розслідування блокуються на початковому етапі.
Хамство і відписки як стиль управління.
Зворотний бік цієї медалі – це ставлення до пересічних мешканців. Замість сервісу, прозорості та справедливості люди отримують хамство, зверхність та формальні відписки. Їхні законні інтереси – чи то виділення ділянки, вирішення соціальної проблеми, чи прозорість витрачання бюджетних коштів – ігноруються, а активні громадяни, які намагаються чинити опір, можуть зіткнутися з тиском чи переслідуванням.
Це перетворює #Тернопільську владу на деспотичного власника громади, який керує не в інтересах усіх її членів, а на користь вузького кола осіб.
Війна як каталізатор і маскування.
У #воєнний час така ситуація подразнює суспільство до критичного рівня. #Війна мала б стати часом максимальної консолідації, прозорості та єдності навколо спільних цілей. Натомість, ми бачимо два негативні процеси:
Маскування #зловживань: Режим #воєнного стану, обмеження доступу до реєстрів, спрощені процедури закупівель для потреб оборони чи відбудови – усе це створює ідеальні умови для корупційних схем. Багато рішень приймаються кулуарно, посилаючись на “особливі обставини” та “оперативність”.
Підрив довіри та деморалізація: Коли люди збирають кошти на дрони та автівки для #ЗСУ, волонтерять і віддають останнє, а паралельно бачать, як місцева влада збагачується на сумнівних тендерах чи роздає землю «кумам», це викликає глибоке розчарування. Це руйнує довіру не лише до конкретного мера #Надала, а й до державних інститутів загалом, підриваючи внутрішню стійкість країни.
Шляхи подолання
Боротьба з місцевими «феодалами» вимагає комплексних зусиль:
Посилення #контролю: Необхідна більш активна робота антикорупційних органів (#НАБУ, #НАЗК) та правоохоронців, спрямована саме на розслідування зловживань, пов’язаних із земельними питаннями, забудовою та тендерами на місцях, особливо в умовах воєнного стану.
Прозорість та цифровізація: Максимальне відкриття всіх даних про місцеві бюджети, закупівлі (з мінімальними винятками для оборонних потреб), надання адміністративних послуг. Цифровізація значно ускладнює ручний режим управління та корупційні домовленості.
Активізація громадянського суспільства: Місцеві громадські організації, активісти та журналісти повинні мати всі можливості для незалежного моніторингу рішень влади. Їхня пильність і публічний тиск залишаються одним із найдієвіших інструментів протидії деспотії.
Реформа відповідальності: Посилення кримінальної та політичної відповідальності для посадових осіб, які довели свою непридатність чи заплямували себе корупцією, особливо у період національної кризи.
Наразі українське суспільство платить надвисоку ціну за незалежність. І вимагає від влади – від найвищого рівня до найменшого села – такої ж чесності, прозорості та служіння інтересам громади, а не особистим клановим потребам. Подолання місцевої корупції – це не менш важливий фронт, ніж військовий, адже він стосується внутрішньої стійкості та справедливості, за які бореться Україна.
