Король Данило Романович: Законний Спадкоємець Київської Русі
Занепад Києва внаслідок феодальної роздрібненості та монгольської навали у XIII столітті поставив питання про правонаступництво великої середньовічної держави — Київської Русі (Русі-України). Історичні факти та династичні зв’язки чітко вказують на те, що законним спадкоємцем політичних та культурних традицій Києва стало Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) на чолі з князем, а згодом Королем Русі, Данилом Романовичем.
1.Династійне та Політичне Правонаступництво
Прямий Зв’язок із Києвом
Данило Романович (1201–1264) був сином могутнього князя Романа Мстиславича, який ненадовго об’єднав Галичину, Волинь і, що важливо, Київське князівство. Таким чином, Данило походив із старшої гілки Рюриковичів, яка безпосередньо володіла київським престолом.
На піку своєї могутності, у 1239 році, перед самою навалою Батия, Данило Романович оволодів Києвом і залишив там свого намісника — воєводу Дмитра. Цей акт закріпив його претензії на титул Великого князя Київського та на право об’єднання всіх руських земель.
Титул Короля Русі (Rex Russiae)
Ключовим доказом легітимності є коронація Данила у 1253 році в Дорогочині. Він прийняв корону від Папи Римського і отримав титул Короля Русі (Rex Russiae). Цей титул:
Підвищив статус його держави до рівня європейських королівств.
Підтвердив його право як володаря всієї Русі в очах західного світу.
Свідчив про його спробу інтегрувати державу в європейську політичну систему та створити антимонгольську коаліцію.
Саме Королівство Руське стало тим центром, де продовжували розвиватися давньоруські традиції державності та культури, але вже в європейському векторі.
2.Відмінність від Московських Претензій. На відміну від Данила, Московське князівство (Московія) розвивалося на периферійних північно-східних землях. Претензії московських правителів на спадщину Русі ґрунтувалися не на прямих політичних чи династичних традиціях Києва, а на ідеологічному конструктові та співпраці з Ордою:
Московські князі, як-от Іван Калита, зміцнювали свою владу завдяки вірній службі Золотій Орді, отримуючи ярлики на збір данини і право на “велике князювання”.
Політична система Московії поступово набувала деспотичних рис, значною мірою запозичених від азійських держав, що суттєво відрізнялося від європейської моделі управління, яку намагався впроваджувати Данило Романович.
Використання терміна “Русь” Московією було, перш за все, ідеологічним інструментом для легітимізації територіальної експансії, а не прямим спадкуванням політичного центру.
3. Чи була теперішня Росія “колонією” Києва? Використовуючи історичні терміни, можна стверджувати, що теперішні землі кацапщини були залежними периферійними територіями Київської Русі.
Залежність та Ієрархія: Північно-східні землі (землі майбутнього Володимиро-Суздальського, а потім Московського князівства) були менш розвиненими і молодшими щодо Києва. Київ був політичним центром (метрополією), де сидів Великий князь. Князі, яких Київ посилав правити на північ (наприклад, Юрій Долгорукий), були часто молодшими представниками династії, і ці землі розглядалися як уділи, що підпорядковувалися Києву.
Дань: Ці землі сплачували данину (полюддя) Києву, що є ознакою економічної підпорядкованості.
Культурний Вплив: Культура, писемність, релігія (православ’я) та закони були імпортовані з Києва. Києво-Печерська Лавра та Софія Київська були духовними та культурними центрами, які формували ідентичність і північних регіонів.
Експлуатація: Прикладом того, як Київська еліта ставилася до північних земель як до ресурсу, є дії князя Андрія Боголюбського (онука Мономаха, засновника Володимиро-Суздальської традиції). Він переніс столицю з Києва на північ, і у 1169 році організував похід на Київ, унаслідок якого столиця Русі була варварськи пограбована та спустошена військами північних князів. Цей акт сам по собі підкреслює розрив між північними правителями та традицією Великого Київського князівства.
Висновок: Північні землі були периферією і об’єктом експлуатації з боку князів, які прагнули використати їх ресурси для боротьби за київський престол. Таким чином, вони були політично підпорядковані і культурно вторинні щодо Києва.
Ставте like і підпишіться:
#Візантія “розколює єдину християнську церкву”. Великий Розкол (1054 р.) — це комплексна подія, що стала кульмінацією століть догматичних, літургійних і, головне, політичних розбіжностей між #Римом і #Константинополем.
