Колишній мер литовської столиці Артурас Зуокас пояснює, чому у Вільнюсі штрафують за милостиню жебракам, як йому вдалося пересадити всіх жителів міста на Mercedes і Volvo, і радить, як зробите це у Києві.
Колишній мер Вільнюса Артурас Зуокас цілком може претендувати на звання найкреативнішого градоначальника. У серпні 2011 року він прославився своїми нестандартними методами боротьби з неправильним паркуванням у місті. Він сів у БТР і переїхав припаркований на велосипедній доріжці автомобіль. Його тричі обирали мером Вільнюса: у 2000-му, 2003-му і 2011-му.
Зуокас – затятий велосипедист. Серед його мерських досягнень – реформування мережі громадського транспорту у Вільнюсі, запуск міської мережі прокату велосипедів.
Колишній мер Вільнюсу останнім часом часто буває в Україні. Наприкінці листопада його запрошували розповісти про те, як побудувати “правильне місто” молодим політикам.
Ми зустрілися з Зуокасом, щоб розпитати, яким має бути справжній мер європейської столиці.
– Який мер потрібен Києву? Господарник чи політик?
– Я часто чув це питання останнім часом в Україні. Я думаю, мер повинен мати багато якостей. На його плечах лежить велика відповідальність. Зазвичай, мер відповідальний за цілий ряд інстанцій, починаючи з лікарень, де народжується новий мешканець міста, і закінчуючи кладовищем. Тобто, цикл усього людського життя – це відповідальність мера.
Тому, мер повинен бути добре освічений. Він повинен розуміти багато, мати реальний досвід керівництва. Добре, якщо до цього часу людина вже створила власне життя. Якщо володіє навичками або знаннями з того ж самого приватного бізнесу, якщо він керував підприємствами або якимись великими колективами, і, звісно, якщо знається на плануванні міста, архітектурі.
Я сам журналіст за покликанням, але я швидко вчився. Тому можу сказати, що господарник – це добре, але цього не вистачає, щоб місто було успішним. Я завжди дивлюся з посмішкою на ті приклади, коли мер хвалиться, що латає дірки на дорогах. Для мене це те ж саме, як хвалитися, що я чищу зуби вранці. Це гігієна міста. Цим не потрібно хвалитися, це просто норма.
Лідер міста повинен просувати місто вперед. Я завжди радів, коли запитували: “Яке ваше найбільше досягнення?” Я ніколи не називаю, що моє досягнення те, що ми побудували об’їзну дорогу чи міст. Я завжди кажу: моє найбільше досягнення у період мерства, це те, що мешканці міста, за даними Євростату, були найоптимістичнішими людьми в Європі. Тобто, 90% населення Вільнюса дивилися на майбутнє позитивно і оптимістично. Якщо людина оптиміст, вона сама все зробить. Найголовніше, щоб влада не заважала.
Наші політики із року в рік одне й те саме кажуть, що на кардинальні зміни не вистачає грошей у бюджеті. Можете поділитися секретами, як заощадити десь, як раціонально використовувати фінанси?
– Грошей завжди не вистачає. Звичайно, всі реформи легко робити, коли достатньо грошей. Але в реальному житті так не буває. Ті, хто говорить, що неможливо нічого робити, зважаючи на брак грошей, насправді, просто не знають, що робити. Вони не готові до цього і просто шукають виправдання.
Завжди можна робити правильні справи. Зазвичай, вони не коштують багато. В принципі, так у будь-якому місті, неважливо, це Київ, Вільнюс чи інше. Щоб не було гри з правилами, а грали за правилами, грошей не потрібно. Для цього потрібно лише поняття і чітке визнання, що саме це міське правило, яке ми повинні дотримуватися.
Коли сама адміністрація працює правильно, коли є довіра інвесторів, кредиторів, можна розмовляти, отримувати гроші на великі проекти для поліпшення інфраструктури.
У кожному місті, якщо нормально подивитися, можна знайти багато ресурсів, які витрачаються даремно. Потрібно керувати своїми ресурсами грамотно.
Ситуація в Литві та в Україні дуже схожа. Занадто багато рішень приймає центральна влада. І в цьому рівень свободи самоврядування в Україні і в Литві сильно відрізняється від тієї ж Польщі. Польща – гарний приклад, яким має бути самоврядування, де є чіткі правила, їх не може порушувати центральна влада. Скільки доходів, які збираються в місті, належать місту. І це вже не залежить від рішення уряду або парламенту.
– У нас в Києві один з найбільш “довгограючих” проектів – це спроби побудувати метро на лівобережний масив Троєщина. Між іншим, один з найбільш густонаселених у Києві. І інвестори іноземні начебто погоджувалися гроші вкласти, але все ніяк. Яку альтернативу ви б могли запропонувати, щоб питання вирішилося?
– Конкретно цього проекту я не знаю. Але розумію – проекти метрополітену дуже дорогі.
Я думаю, нестача грошей для цього проекту пов’язана з ширшим колом проблем. Перше – це ефективність громадського транспорту, ціна на квитки. Тому що мешканці Києва повинні знати, що вони, порівняно з іншими країнами, дуже мало витрачають на громадський транспорт.
І це глухий кут. Доходи від квитків маленькі. Громадський транспорт дуже збитковий. Він повинен мати субсидії, як і скрізь. Скрізь громадський транспорт отримує субсидії з міського бюджету, але залежить від розміру, наскільки цей бюджет великий.
Тому, щоб отримати кошти на метрополітен, вам потрібно всю систему громадського транспорту переглянути. Один квиток, чітке планування маршрутів, щоб не їздили автобуси напівпорожні. Вирішити питання так званих “мікрушок” [маршрутні таксі], які забирають у громадського транспорту верхню частину прибутку, а громадському транспорту завдають лише збитки. Тобто до цього потрібно підійти систематично. І тільки тоді, коли вже буде зроблена остання реформа, можна реально мати гроші і на метро.
У деяких країнах Європи: у Франції, в Іспанії, також і в Англії, добре використовується спілкування приватного та міського капіталів. Це коли ту частину грошей, якої не вистачає, інвестує приватний партнер, і він оперує системою. Таким чином можна залучати інвесторів і для проектів метро.
– Ви їздили у громадському транспорті в Києві? За якістю з литовським можете порівняти?
– Їздив на автобусах, на мікрушках, тільки на метро не спробував.
У нас у Вільнюсі теж потрібні великі інвестиції в громадський транспорт. Нам теж завжди не вистачало, але за останні 7 років ми модернізували половину громадського транспорту.
Кілька років тому ми робили дуже велику реформу громадського транспорту. Прибрали мікрушки, точніше вони залишилися, вони тільки підвозять клієнтів до тих пересадочних місць, де вже йдуть міські автобуси. У нас діє система одного квитка. По ньому ви можете їхати і на автобусі, і на тролейбусі, і на будь-якому виді іншого транспорту. Також віддано чіткий пріоритет громадському транспорту. Скрізь, де можна, є окремі смуги, щоб ті люди, які користуються громадським транспортом, не стояли у заторах.
Ми купили півсотні нових автобусів. Як правило, купуючи новий автобус, відразу висували вимоги – низькопідлоговий, подвійне скло, кондиціонер, обігрів, екологія. І щоб це був якісний автобус, навіть намагаємося, щоб бренд був Mercedes або Volvo, хоча за конкурсом це не так просто. Чому? А щоб ви могли, приїжджаючи на роботу, сказати: “Я приїхав на “мерседесі”. Не важливо, що це автобус, але ви приїхали на мерседесі. Ці речі важливі для іміджу громадського транспорту.
– Не можу не запитати про вашу боротьбу з незаконним паркуванням. Це була чиясь машина чи це було підлаштовано для картинки? Як це відбувалося?
– Ми оплатили собівартість того мерседеса.
Зважилися на цей проект, адже парковка – дуже важливий елемент порядку в місті. Якщо люди ставлять машини, як їм заманеться, це показує, що людина не думає про інших, тільки про себе. Це чистий приклад вищого егоїзму в місті. А в місті не може бути егоїстів.
Якщо ви будете думати спочатку про іншого, а вже потім – про себе, місто стане хорошим для всіх, хто в ньому живе. Я бачу проблему паркування в Києві. Навіть відразу суджу по місту: якщо машина стоїть на тротуарі, пішоходи повинні обходити її, як по зигзагу, значить, у цьому місті щось не те. Не може бути машина над людиною.
Яким чином змінити це? Стандартний шлях – брати поліцію, виписувати штрафи. Це займає багато часу і коштує багато грошей. Я завжди кажу, що жителі міста реально хороші люди, тільки вони забувають про правила.
У мене багато прикладів того, як ми намагаємося донести правила до людей ефективно, використовуючи такі соціальні провокації, як бронетранспортер, яким переїхали мерседес, який стояв неправильно. Ще й на велосипедній доріжці. Таким чином, я досяг того, що всі про це говорили кілька років. Всі зрозуміли, що ставити машину на тротуарі, на велосипедній доріжці не можна. І ті люди, які призабули правила і навіть про це не замислювалися, стали до цього придивлятися.
– Так це все-таки був випадковий Мерседес?
– Нехай це буде наш секрет.
– В яких випадках взагалі варто вдаватися до таких радикальних способів роботи?
– Сьогодні комунікація – дуже важливий елемент у проблемі міста, оскільки багато інформації. Як зробити, щоб людина вас почула? Спочатку треба намагатися пояснити правила і довести, що якщо ми дотримуємося цієї соціальної норми, якщо ми визнали це важливою соціальною нормою – не паркувати автомобіль неправильно, це вже добре. Тому нинішня влада повинна бути дуже креативною, щоб донести соціальну норму до людей.
Ще приклад. Я бачу, у вас в місті багато людей на вулицях просять грошей, хоча багато з них не є тими, хто міг би претендувати на соцдопомогу. Навіть у часи Великого Литовського князівства, якщо хтось захотів збирати публічно гроші на вулицях, вони повинні отримати дозвіл у міській Ратуші. Їм тоді давали спеціальну коробку з печаткою. Що означало, що ця людина має якісь проблеми і їй можна жертвувати гроші.
Ми в міськраді ухвалили такий закон. Якщо ви приїжджаєте у Вільнюс і будете давати гроші тому, хто просить на вулиці, вас оштрафують. Безглуздо виглядає. Чому? Ви ж робите добру справу.
Але ми спеціально ухвалили такий закон, щоб створити чергову соціальну провокацію в місті, щоб всі почали говорити, що, якщо ви даєте гроші тому, хто на колінах сидить на вулиці, то він там і залишиться. Не давайте готівку – ви цим не допомагаєте. У Вільнюсі давати готівку тому, хто просить грошей, не можна. Отримаєте штраф.
Це другий приклад, як підійти креативно до комунікації з мешканцями, щоб досягти результату і піднести соціальну норму, яка була б важлива для всього міста.
– Чого ще Києву не вистачає, щоб стати європейським містом?
– Київ – гарне місто. Він вже європейський, але, наскільки розумію, спілкуючись з мешканцями міста, з громадськими організаціями, з політиками Києва, основна проблема – це адміністрація міста, корупція і те, що містом керують не за правилами, а граючи з правилами. І в цьому чітка відповідальність мера і міськради.
Щоб ухвалити потрібні документи планування, щоб кожен знав, що можна будувати, де і як – для всього цього не потрібні гроші. Повинні бути чіткі документи планування міста на довге майбутнє, які не міг би змінити ні мер, ні який-небудь чиновник у кабінетах адміністрації.
Неефективність адміністрації, її закритість і корупція, думаю, зараз одні з найважливіших проблем, які відокремлюють Київ від європейських столиць.
Далі – ми говорили про ці соцнорми. Паркування, випивання в публічних місцях. Як люди дивляться на місто? Або вони дивляться на нього, як на свою власність, опікуються нею, доглядають її. Або як користувачі. Потрібно зробити так, щоб дивилися як на власність. Щоб розуміли, що місто належить їм, а не чиновникам.
– А як боротися з корупцією?
– Найголовніше, як я казав, це чітке планування міста, щоб певний чиновник не мав права щось змінювати і робити винятки з загальних правил. Коли всі документи будуть затверджуватися на рівні міської ради, громади, після обговорення жителями міста, чиновнику чи меру буде складно щось зробити. Відразу буде видно, що це порушення закону.
Далі – відкритість. Всі існуючі документи повинні бути доступні жителям міста, щоб люди могли самі контролювати адміністрацію міста і порівнювати різні рішення або різні закупівлі, які робляться для потреб міста.
Ще одне: до керування містом потрібно залучати якомога більше жителів. Зробити так, щоб це з ними міська влада радилася, обговорювала питання і прийняті рішення для міста. Щоб це їм влада пояснювала, чому це робиться. І останнє, спочатку сама влада повинна показати особистий приклад відкритості, гарної поведінки, боротьби з корупцією. Для цього потрібно використовувати систему e-government.
В нас у Вільнюсі, якщо ви попросите якусь копію документа у жителя, це вже буде вважатися бюрократією. Всі документи є у самоврядування або в різних підрозділах уряду в електронному вигляді. Тобто, не треба просити, щоб кожен раз житель приносив копію паспорта, копію документа про придбання квартири тощо. Так бюрократія відразу знижується, все обслуговується якомога швидше, навіть по інтернету.
Коли я був мером, я вимагав, щоб, скажімо, дозвіл на діяльність кафе або ресторану привозили наші працівники адміністрації прямо підприємцю і віддавали в руки. Щоб чиновник не відчував себе найважливішим у цьому процесі.
Та ж система – з документами. Якщо ви приходите в держструктуру в місті, то отримуєте певний номер і можете в реальному часі стежити, де знаходиться певний час ваш запит. Можете бачити, який чиновник і в якому органі самоврядування вирішує ваше питання. Йому дано час. Три дні, скажімо. Якщо на четвертий день цей папір ще у нього, все, відразу червона лампочка горить.
– У нас відбувається показова люстрація, людей міняють, і кияни, може, і не проти боротися отак з корупцією. Але в кожному відомстві залишаються люди, зацікавлені в корупції, бюрократії. Вони гальмують процес. Що з ними робити?
– Я сказав би, що немає поганих працівників. Перший раз, коли я став мером, я теж зробив велику реорганізацію в адміністрації. Ми скоротили приблизно 30% працівників адміністрації міста. Перейшли на обслуговування всіх документів в електронному вигляді.
Якщо ви чітко знаєте, як мер міста, чого ви хочете домогтися, ви чітко формулюєте доручення, контролюєте їх, будь-який чиновник під це підлаштується, будь-який працівник адміністрації буде працювати. А якщо є чіткі параметри виконання роботи в часі і за якістю, відразу бачите, людина працює чи ні. Якщо ні – вибачте, але нам доведеться попрощатися з вами. І це повсякденна робота.
– Як змінилися відносини у країн Балтії з Росією за останні пару років?
– Країни Балтії, особливо Литва, чітко підтримують Україну. Ми завжди є дуже активним, може, не найважливішим за величиною, адвокатом у справі України. Звичайно, відносини Литви з Росією на сьогодні дуже напружені, оскільки Литва, як частина ЄС, підтримує санкції проти Росії. Звичайно, це впливає і на нашу економіку, але ми впоралися досить непогано з цим. І поки Путін і Кремль не змінять свою політику в Україні, я думаю, сподіватися на поліпшення в таких відносинах складно.
– Що саме має змінитися?
– Розв’язання конфлікту на сході України і питання Криму.
– Як вплинути на Путіна і Кремль, щоб вони це почули і зробили?
– Литва в цьому здійснює частину рішень, які приймає ЄС. І ми, Литва, чітко підтримуємо досить жорстку лінію проти Росії. Потрібно, щоб вона відчула силу рішень, які приймаються в ЄС, і визначилася, як вирішити справу з цими двома проблемними точками – Донбасом і Кримом.
Звичайно, є якісь домовленості в Мінську, яких були досягнуто за участю канцлера Німеччини і президента Франції, прем’єр-міністра Голландії, за участю вашого уряду і Росії. І, я думаю, що це, може, не найідеальніший спосіб розв’язання існуючих проблем на сході України, але в цьому напрямку ваша країна повинна йти.
– А вирішують щось конструктивно ці переговори? Стільки часу минуло, а всі розмовляють.
– Ці проблеми не вирішуються швидко, як хотілося б багатьом. І, думаю, не будуть вирішуватися ще певний час.
До того, як стати мером, я був журналістом, працював у гарячих точках як військовий кореспондент. Я був скрізь: у Молдові, Придністров’ї, в Абхазії, Нагірному Карабасі, Чечні, Грузії, Іраку. І я можу сказати, коли переходять певну межу, коли вже є загиблі, відновити статус-кво дуже складно. І точно можу сказати, що жоден такий конфлікт не був розв’язаний силою. Тому шлях нелегкий, але його можна і потрібно пройти. Жодна країна в світі – зараз, зокрема говоримо про Росію, не може, використовуючи силу, здійснювати такі інтервенції, які вчинили в Україні.
…
